середа, 5 березня 2014 р.

Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану


    15 лютого – День виведення радянських військ з Афганістану. Цього дня ми вшановуємо всіх учасників бойових дій на територіях інших країн. Двадцять пять років тому, останній радянський солдат покинув землю цієї ісламської країни. Багатотисячні людські втрати стали наслідком недалекоглядної політики радянського керівництва. За десятилітній період жорстокої війни радянська армія виконувала чимало завдань: охороняла стратегічні об’єкти, вела спільні з урядовими військами бойові дії проти моджахедів, постачала зброю та припаси до країни.
   Афганістан став багатостраждальною землею. Там наші солдати, подаючи руку дружби і виконуючи «інтернаціональний обовꞌязок», часом віддавали зовсім ще юне життя заради не зовсім зрозумілих цілей.
    З метою гідного вшанування мужності,самовідданості, відданості, вірності військовому обовꞌязку воїнів – інтернаціоналістів працівники центральної районної бібліотеки спільно з працівниками Краєзнавчого музею та учнями гімназії №7 провели день памꞌяті «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану». Бібліотекар розпочала захід з розповіді про причини введення радянських військ на територію Афганістану, розповіла про етапи радянсько – афганської війни та її наслідки. Болем у серці відгукувались у присутніх слова віршів, які виконували учні 8-Б класу (кл. керівник Нікітченко А. Л.) . Всі присутні разом з виступаючими поринали в спогади про ту страшну війну. На заході були використані кадри з документальних фільмів  про війну в Афганістані,  документальний фільм « Правда про дев’яту роту», відео-репортаж про виведення радянських військ із Афганістану, а також відеоролик на пісню «Мы уходим…»  групи «Голубые береты». Цікавою для присутніх була розповідь директора музею Гаращенко М. О., в якій йшлося про воїнів-афганців уродженців Новоукраїнського району, подвиги яких описані в книзі знаного краєзнавця  Ковирьова А. І. Згадали, також, і тих хлопців, які не повернулися з війни, а навіки залишилися в пам’яті своїх рідних дев’ятнадцятирічними юнаками, вшанували їх хвилиною мовчання.
      Афганська війна ще довго буде нагадувати про себе, поки живі матері й батьки, які втратили синів. Вона буде жити в памꞌяті дітей, які виросли без батьків. Багато з них зовсім не знали тепла батьківських рук, інші ж все життя будуть берегти дитячі спогади про них. Час невблаганно робить свою справу. В глибину історії відходить війна... І дай Бог, щоб нікому і ніколи не довелося пережити такі страшні часи. Адже і в наш час громадяни України із зброєю в руках виконують миротворчі місії в гарячих точках планети.
      Афганська війна в пам'яті людей ще буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів. Покоління, обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові і моральні уроки тієї героїчної і трагічної афганської війни. 


Немає коментарів:

Дописати коментар