Бліновська-Боженко Тетяна
Плаче
небо свинцеве щодня проливними дощами.
Манівцями,
в тумані, блукає похмура весна,
стелить
квіти для тих, хто ніколи не буде вже з нами -
тих,
кого відібрала безжальна російська війна.
Плаче
небо слізьми́ замордованих о́рками діток,
матерів,
що від болю утрат посивіли за мить.
Їм
би жити, як завше, й весняному сонцю радіти -
але
кат їх штовхнув у холодну безодню пітьми.
Плаче
небо, ховаючи світло за хмари студені.
Україна
ординців укотре жорстоко кляне.
Пролітають
рашистські ракети і кулі шалені,
й
чутно крик породіллі: «благаю, добийте мене!..»
Плаче
небо, волають сирени тривожні усюди.
Із
обличчя землі московити стирають міста.
Сатаніють,
глумляться над нами нащадки Іуди,
як
колись, розпинали юдеї Ісуса Христа...
Немає коментарів:
Дописати коментар