У світ мистецтва увійшов насамперед кінострічками
«Тіні забутніх предків» (1964), «Цвіт гранату» (1969), «Легенда про Сурамську
фортецю» (1984), стали класикою та принесли режисеру всесвітню славу і сьогодні
є шедеврами світового кіно.
Міжнародне визнання прийшло до Сергія Параджанова
після екранізації в 1964 році повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих
предків». Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із
них – 24 гран-прі) у 21-й країні.
Про себе сам митець казав: «Я – вірменин, який
народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм».
Саме за фільми, які не вписувалися в стандарти радянської влади, Сергій
Параджанов був тричі заарештований.
У 1988 році Сергій Параджанов дав своє останнє
інтерв’ю... українською мовою. Розповідав про київську прем'єру фільму
«Ашик-Керіб», а в кінці бесіди сказав: «Хай живе Україна! Хай живе український
націоналізм у тому сенсі, у якому його розумію я: не можна допустити, щоб
настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не
буде сонця українського і не буде соняшника українського!»
Про визнання і славу, тюремне ув’язнення, обмеження у
творчості, замовчування успіху упродовж 15 років, кінематографію і особисте
життя говорили учасники ветеранського хору «Журавка» під час мистецької години
«Великий Майстер» українського поетичного кіно».
З великим задоволенням присутні пригадали епізоди
кінофільму «Тіні забутих предків».
Немає коментарів:
Дописати коментар