Монополія адвокатури

                   Новоукраїнське бюро правової допомоги

Минуло майже 4 роки з тих пір, як законодавство, яке регулювало адвокатську діяльність, зазнало корінних змін. Знадобився тривалий час для того, щоб оговтатися, призвичаїтися та перелаштуватися. Деякі адвокати та правники й досі не вважають певні новели «нового» закону доцільними, тобто такими, що відповідають сучасним українським реаліям.

На порозі змін…

Проте сьогодні знову спадає на думку вислів Геракліта: «Все плине, все змінюється». І ось, ми знову опинилися на порозі змін. Наша держава взяла курс на реформи. Скоріш за все можливі нововведення не оминуть і правове становище адвокатів. Не так давно, а саме у листопаді 2015 р., у Верховній Раді України під №3524 було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Суб’єктом законодавчої ініціативи виступив Президент України. Згодом, допрацювавши проект, подав його повторно та визначив, як невідкладний. Відповідно до вимог законодавчого процесу, Верховна Рада України направила його до Конституційного Суду, який більшістю голосів прийняв рішення про відповідність законопроекту вимогам Конституції України, про що й було надано висновок до парламенту.

Монополія адвокатури і поспішне її введення призвело до того, що сьогодні до неї не готове не лише українське населення, але і саме адвокатське співтовариство і держава в цілому.

Нагадаємо, що з 1 січня 2017 року адвокатуру чекали значні зміни, адже згідно зі змінами в Конституцію з цієї дати в нашій країні почала діяти монополія адвокатури на представництво громадян у Верховному Суді і касаційних судах. Згодом, з 1 січня 2018 року і 1 січня 2019 року монополія адвокатів вводитиметься і в судах апеляційної і першої інстанціях відповідно. Таке нововведення, за твердженням його авторів, повинне підвищити якість представництва в судах і встановити конституційну основу для створення юридичної професії.

Проте, незважаючи на благі наміри законодавця, такі зміни можуть спричинити не лише позитивні, але і негативні наслідки, такі як позбавлення громадян доступу до правосуддя.

На сьогодні в Україні існує багато підприємств, установ та організацій різних організаційно-правових форм та форм власності. Залежно від обсягів діяльності чи виробництва, їх керівництво створює відповідні юридичні відділи, до складу яких може входити від одного до кількох десятків юристів. Так ось, поглянемо на цю ситуацію з їхнього боку. Живуть собі, працюють, горя не знають… Зазвичай, з роками вони пізнають всі тонкощі, процеси та особливості діяльності власної організації. Хто, як не вони, може найкраще здійснити представництво своєї компанії у суді.

Невже для того, щоб написати позовну заяву, подати клопотання до суду чи виступити у судових дебатах обов’язково мати свідоцтво адвоката? На нашу думку, немає жодних підстав вважати, що допомога корпоративних юристів буде менш професійною чи правничою, ніж допомога адвоката.

З цієї ситуації буде два виходи: або наймати адвоката «зі сторони», або ж відправляти свого юриста займати чергу для отримання свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю. У будь-якому випадку обидва варіанти потягнуть за собою додаткові витрати й до того ж не малі.

Проектом закону пропонується закріпити положення про надання права кожному на професійну правничу допомогу, замість правової, як це передбачено чинною редакцією Конституції України (ст. 59). Проте у цій же нормі вказано, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Окрім цього, було запропоновано доповнити текст Конституції статтею 131², у якій йдеться про те, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, а представництво іншої особи у суді, а також захист від кримінального обвинувачення здійснює виключно адвокат.

Тобто, фактично, законопроектом пропонується закріпити монополію адвокатури на представлення інтересів у суді на конституційному рівні. У пояснювальній записці вказується, що метою прийняття таких норм є підвищення якості представництва особи в суді, а також встановлення конституційного підґрунтя для створення єдиної правничої професії.

Межа малозначності

Конституція також установлює, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді в трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах.

У змінах до процесуального законодавства (проект № 6232) малозначними називаються справи, в яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Тобто немайнові та змішані спори потребуватимуть участі адвоката, якщо особа, котра бере участь у справі, захоче мати представника і суд не визнає справу малозначною.

Особи, котрі беруть участь у справі, швидше за все, матимуть клопіт з тим, як кваліфікувати свої справи, аби з’ясувати, який захисник їм потрібен.

Не будуть раді й відповідачі, треті особи, яким доведеться витрачатися на адвоката, коли він потрібен ,як представник. Адже, якщо справа немалозначна, то вона є такою для всіх учасників, а не тільки для того хто подав позов, ціна якого перевищує встановлену межу.