Пам'ять - нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні, через 80 років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на землі квітучого українського краю. Багато сторінок вписано криваво - чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбувано слова про голод: "Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду". Отак вмирала майже вся Україна.
Умирать почали... у квітні,
Коли всюди і все ожива.
Багатовікова історія українського народу - це насамперед літопис життя народу - великомученика, на долю якого випало багато лиха.
Найбільших втрат зазнала Україна саме у XX столітті. Жахливим злочином проти народу став штучний голод 1932 -1933 років, який за механізмом творення і страхітливими наслідками слід занести до книги трагічних дат в історії людства. Він живе у пам'яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх серцях.
Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії. Про роки неврожаїв, які траплялися в нашій історії, літописи повідомляли виключно в контексті зростання цін на хліб, і ніколи - як про роки голодної смерті людей, тим більше масової.
Масова голодна смерть у 1932 -1933 роках мала місце винятково в регіонах, населених переважно українцями.
Цілі області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР в 1932-1933 роках були оточені військовими загонами, які не випускали з цих регіонів населення до інших міст і сіл. У голодні для України роки зерно експортували за кордон, в той час як тут масово гинули люди. Голодомор був акцією проти українського народу.
Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян йшли в міста, де навесні скасували хлібні картки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте селяни усе ж пробивалися туди та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, просто на вулицях.
За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народилося близько 1 мільйона дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя дітей у 1933 році становила 7,3 роки у хлопчиків і 10,9 років у дівчаток. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано.
1932-1933 роки - найчорніші в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших в світі держав.
А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 -щогодини, 17 - щохвилини.
Дослідники називають різні цифри загиблих: 2,4, 7 та навіть 10 мільйонів. Але в будь - якому випадку йдеться про величезну кількість безневинних жертв.
Пропонуємо Вашій увазі ознайомитися з матеріалами, які представлені на книжковій виставці "Чорна сповідь моєї вітчизни". Виставка - пам'ять допоможе Вам краще пізнати ті трагічні події в житті народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар